Приснился сон – стою средь древ,
В кустах рычит, беснуясь, лев,
Почуяв лёгкую добычу.
Людей на помощь громко кличу,
Но нет ответа. Тишина.
Висит безликая луна
Над бездной чёрной не моргая
И даже псы, сидят не лая,
Забившись в пыльные амбары,
Видать со львом боятся свары,
Иль ожирели от безделья,
Найдя в служеньи лишь веселье,
Забыв про свой собачий долг.
Скулит во тьме лукавый волк,
Смотря с надеждой на луну.
Бежать бы надо… Не могу,
Трава опутала лодыжки,
В груди вибрирует одышка…
Вдруг вижу в сумраке избушку,
Не то костёл, не то церквушку.
На крыше маковка блестит,
А из неё, как перст торчит,
Уткнувшись в небо крест замшелый.
Кричу, бегу, как угорелый,
Срывая с ног ошмётья пут.
За мною рыкая, бегут,
Свирепый лев и волк лукавый.
Цепляясь ступнями за травы
Стремглав взлетаю на крыльцо.
Открылась дверь. Печёт лицо
Горячий пот. В избе разруха.
Светло как днём. Не сыро. Сухо.
Над головою – небеса.
Верёвки длинная коса
Стремится вверх, где к облакам,
Привязан колокол. Глазам
Смотреть несносно. Слепит Свет.
Откуда Он? Ищу ответ
И не найдя, схватив верёвку,
Подобно иноку сноровку
Пытаюсь всуе проявить:
Хочу, в сей колокол звонить,
Чтобы не спали сторожа,
Стоит в дверях, как тень беда.
Но рвётся ветхая верёвка.
Кричу от горя. Мне неловко,
За злую суетность свою.
Прикрыв глаза рукой, молю
Благого Бога о пощаде.
Прошу Его, для сущих ради
Верёвку новую спустить,
Чтобы звонить, звонить, звонить.
Верёвка пала в одночасье
По вере дал. По вере счастье.
Всё ближе Свет, и вот уж лик
Средь сонма ангелов возник
И успокоилось сердечко,
Не ступит ворог на крылечко
Не преступить ему порог,
Со мной Иисус, со мной мой Бог!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Публицистика : «Почему Бог допустил такое?» - Вячеслав Ивлев У нас часто возникает много вопросов к Богу, когда все идет не так или когда происходит что-то трагичное.Но не всегда ответ даст утешение. Господь утешит.И не всегда мы находим ответы.Да утешит вас Господь, если вы оказались в трудной ситуации и да даст Он вам мир.
Поэзия : Прощання з Пастиром - Cветлана Касянчик Завтра, 16 грудня, в останню дорогу проведуть колишнього просвітера церкви міста Нововолинська, що на Волині, єпископа, а пізніше і почесного пастора однієї з церков міста Сакраменто, що у Каліфорнії.
